У Львівській політехніці відбулася чергова зустріч у рамках проєкту «Від книги до мети» — його колись заснувала Ірина Фаріон, а тепер веде її колега Оксана Микитюк. Цього разу гостем став актор Олексій Гнатковський, і зала не змогла вмістити всіх бажаючих.
Один із найзворушливіших моментів вечора стосувався того, що Ірина Фаріон, хоч особисто й не була знайома з актором, глибоко шанувала його творчість, ходила на вистави за його участю та залишала про них теплі відгуки. Ці записи присутнім зачитала донька мовознавиці Софія Особа.
На захід прийшли студенти, викладачі та гості університету — усіх об'єднало зацікавлення не лише акторською майстерністю Гнатковського, а й його поглядами як особистості. Особливу атмосферу створив виступ бандуристок народної капели «Заспів» із піснею «Ой попід гай зелененький».
Більшу частину розмови актор присвятив речам, які, на його думку, формують людину: мові, освіті та щоденному вибору.
Мова як зброя
На запитання модераторки Оксани Микитюк, чим для нього є мова, Гнатковський відповів без вагань.
Однозначно, зараз це зброя.
Олексій Гнатковський
Пояснюючи роль мови у формуванні нації, актор пригадав слова євангеліста Івана «На початку було Слово». За його словами, українці мають випереджати ворога в мовному питанні так само, як той вкладає ресурси у зброю і в мову водночас. Адже в інформаційному просторі перевагу має той, хто говорить першим, тоді як опонент змушений лише виправдовуватися — а це позиція слабшого.
Крім захисної чи наступальної функції, мова виконує роль маркера — вона показує спосіб мислення людини, її освіченість і навіть походження. Гнатковський порівняв мову з одягом, наголосивши, що головне тут — доречність.
Актор розділив захист національної ідентичності на два рівні — державний і особистий. На рівні держави, вважає він, потрібні жорсткі кроки, зокрема санкції проти російської мови в публічному просторі. Історія української мови — це історія заборон, наслідки яких відчутні й нині: від обмежень на українські імена до того, що українців у театрі часто зображували як комічних чи недолугих персонажів.
У повсякденному спілкуванні, натомість, актор закликає діяти інакше — з любов'ю, терпінням і аргументами, навіть коли сили, здається, на межі. Наприклад, матері, яка спілкується з дітьми російською, варто спокійно пояснити, що в українському середовищі дитині буде непросто. Цей виклик, за словами Гнатковського, слід долати розумінням, а не агресією, пам'ятаючи, що справжній ворог — зовні.
Повернення до коріння він називає справжньою деокупацією свідомості, яка має відбуватися паралельно з визволенням територій. Через репресії й фізичне знищення українців цілі покоління не змогли передати мовний спадок дітям. Тепер завдання — не стримувати, а скеровувати цей процес так, щоб українська мова утвердилася в усіх сферах життя, остаточно витіснивши колоніальну спадщину російської мови та суржику. Слово, підсумував актор, здатне і лікувати, і вбивати.
Відвага, свобода і страх перед получкою
Гнатковський переконаний, що відвага і свобода нерозривно пов'язані: сміливість долає страх, а це відкриває дорогу до свободи, яку він розуміє як здатність не давати страху керувати власним життям.
Завжди кажу, що нічого не треба боятися і ніколи не можна вагатися. Не слід боятися, що завтра нічого не буде, що нам щось не вдасться. Рано чи пізно все вдасться. Вагання — це страх. Відвага ж полягає в тому, щоб відпустити свій страх.
Олексій Гнатковський
Актор зауважив, що, попри парадоксальність, рабство здатне притягувати людей. Він навів приклад тих, хто роками робить нелюбиму справу, бо боїться невідомості й не має впевненості в завтрашньому дні.
Людина думає, що як би не було зле, вона гарантовано отримає свою получку. Свідомо кажу: не зарплата, а получка. Ця получка забирає свободу, але дає щоденну пайку. Ця пайка нещасна, мізерна, але буде щодня. І ти перестаєш діяти, ініціювати. Переходиш у безперспективну рутину. А досить забрати цю пайку — і ти почнеш рухатися, шукати в собі ресурси, думати, щоб на завтра була манна.
Олексій Гнатковський
Цю думку актор порівняв із біблійною історією про вихід ізраїльтян з Єгипту пустелею: манна з'являлася щодня, доки люди намагалися робити запаси — щойно вони це робили, манна зникала. Довірившись завтрашньому дню, вони поступово відучилися жити за принципом гарантованої щоденної пайки.
Рабство, на думку актора, приваблює комфортом і передбачуваністю, однак справжнє життя починається лише тоді, коли людина наважується подолати страх. Прикладом він навів зйомки фільму «Довбуш», під час яких йому доводилося виходити за межі власних побоювань.
Гнатковський також говорив про два фундаментальні блага людини — свободу і безпеку. Перше дає можливість самостійно вирішувати, як жити, друге — гарантує щоденний комфорт і захист. Саме готовність українців жертвувати безпекою заради свободи, за його словами, і є ключовою світоглядною відмінністю від ворога-окупанта.
У межах цієї теми актор прочитав свій улюблений монолог Гамлета «Бути чи не бути» в перекладі Юрія Андруховича. Водночас наголосив, що свобода не існує без відповідальності — за власні рішення й за те, щоб не порушувати прав інших людей. Відповідальність він назвав сестрою свободи, без якої вона перетворюється на вседозволеність.
Освіта — це можливість зазирнути за горизонт
За переконанням Гнатковського, освіта має сенс лише тоді, коли пов'язана з метою, а не зводиться до отримання диплома. Сам він за першою освітою політолог і свого часу мріяв стати президентом, але ще в студентські роки спробував себе на сцені, що й привело його спершу в театр, а згодом у кіно.
Для мене питання освіти дуже принципове. Академічна освіта — це основа. Є такий вислів: ти можеш зазирнути за горизонт, лише ставши на плечі велетів — своїх учителів, бо вони свого часу розширили той горизонт для тебе. А потім тобі хтось стане на плечі й подивиться ще далі.
Олексій Гнатковський
Серед людей, які сформували його як особистість і професіонала, актор назвав Ростислава Держипільського, Наталку Половинку та Олеся Саніна.
Держипільський — учень Богдана Козака, Козак — учень Бориса Тягна, а Борис Тягно — учень Леся Курбаса. Наталка Половинка — учениця Єжи Ґротовського, а Олесь Санін — учень Леоніда Осики. Тож мій освітній родовід — від Курбаса, Ґротовського й Осики.
Олексій Гнатковський
Важливість системного навчання актор пояснив на прикладі дворового пса, якого навчили кількох команд: на перший погляд це виглядає мило, але на змаганнях поруч із вишколеною вівчаркою такий собака не має жодних шансів, бо результат вівчарки — наслідок дисципліни й тренувань.
Освіта — це 95 відсотків тяжкої праці й лише 5 відсотків таланту. Без праці, самим талантом людина не виїде. Знаю приклади талановитих студентів, які нічого не робили й скотилися до трієчного рівня. Натомість працьовиті, які починали з трійок, здобули відмінні результати. Звісно, є самородки. Однак їх мало. Тому все треба здобувати тяжкою працею.
Олексій Гнатковський
Актор наголосив, що зусиль варто докладати до всього, навіть якщо спершу доводиться себе змушувати — наприклад, добрий смак не дається від народження, його потрібно виховувати, свідомо обираючи якісну музику, літературу й кіно.
Мрії, за його словами, варто перетворювати на конкретні цілі, а не залишати бажаннями. Він пояснив це на прикладі сходження на гору.
Коли йдемо на високу гору, то відразу не ставмо за мету вийти на неї. Поставмо собі завдання дійти до найвищої сосни, потім — до найближчого повороту, далі — ще до якогось знака. І на кожному етапі святкуймо перемогу, дякуймо Богові за це. А здатність дякувати — це вміння аналізувати. Таким чином значно легше дійдемо, ніж відразу поставивши собі високу ціль. Лише самодисципліна і праця роблять нас успішними.
Олексій Гнатковський
Ще одна порада актора — не жаліти себе й не чекати жалю від інших. Різницю між невдахами й успішними людьми він сформулював так.
Перші вважають, що світ несправедливий саме до них, тоді як другі розуміють: світ загалом несправедливий, але йому байдуже до кожного зокрема.
Олексій Гнатковський
Гнатковський критично висловився і про скромність, вважаючи, що вона може обмежувати амбіції та можливості людини, тоді як справжнє багатство пов'язане з розвитком таланту й розуму. Він заперечив поширене переконання, що митець має бути бідним, і закликав ставити високі цілі та йти до них невеликими кроками.
Насамкінець актор наголосив на важливості самостійного мислення: без зусиль осмислювати світ людина починає мислити стереотипами, просто споживаючи готові думки замість власних висновків, що відкриває простір для маніпуляцій. Мислити, за його словами, означає шукати причини й наслідки подій — інакше людина залишається в полоні інфантильного сприйняття світу, за яке, як застеріг Гнатковський, доводиться платити надто високу ціну.
Джерело: Львівська політехніка
