Прагнення отримати ідеальне зображення часто спонукає гравців вмикати всі доступні технології покращення картинки одночасно. Насправді ж доводиться обирати: або плавність, або різкість. Активація вставки чорного кадру робить динамічну картинку чіткішою, проте водночас вимикає адаптивну синхронізацію і забирає частину заявленої яскравості монітора. Розберімося, чому боротьба з розмиттям тягне за собою такі жорсткі обмеження.

Звідки з'являються шлейфи за швидкими об'єктами

Розмиті контури рухомих об'єктів пов'язані не з повільною зміною кольору пікселів, а з особливостями людського зору. Більшість сучасних панелей формують зображення за принципом sample-and-hold.

Це означає, що кожен кадр лишається на екрані незмінним до появи наступного. Око людини стежить за об'єктом плавно, а дисплей у цей час показує його лише окремими нерухомими позиціями. Через тривалу видимість кожного такого статичного зрізу на сітківці й формується ефект розмиття.

Чому підсвітка забирає світіння

Технологія вставки чорного кадру скорочує час, протягом якого картинка лишається видимою, буквально вимикаючи підсвітку на короткі проміжки. Завдяки паузам темряви між кадрами зір не змішує різні положення рухомого об'єкта в одне розмите ціле. Але за це доводиться платити суттєвим падінням яскравості:

  • перша версія технології ULMB мала робочий цикл на рівні приблизно 25 відсотків
  • три чверті часу підсвітка залишалася повністю вимкненою
  • максимальна яскравість не перевищувала 300 кд/м²

Щоб компенсувати таку втрату світіння, сучасний ігровий монітор повинен мати значний запас яскравості. Наприклад, ASUS ROG Swift OLED PG27AQWP-W здатен видавати до 1500 кд/м² на піку, тому вмикання стробування не призводить до критичного затемнення картинки. А от бюджетним моделям такого запасу зазвичай не вистачає.

Конфлікт частот на апаратному рівні

Для боротьби з розмиттям потрібен точний і стабільний ритм миготіння підсвітки. Цей алгоритм використовує той самий часовий інтервал, що й адаптивна синхронізація зображення.

Саме тому дві найпопулярніші технології покращення картинки не можуть працювати водночас. Компанія BenQ підтверджує, що власні системи DyAc та ELMB працюють виключно на фіксованій частоті оновлення. Коли активна адаптивна синхронізація (VRR), проміжки між кадрами постійно змінюються залежно від навантаження на відеокарту, а це унеможливлює передбачуване стробування підсвітки. У результаті користувач мусить обрати або максимальну чіткість у русі, або захист від розривів зображення.

Що визначає оптимальні налаштування

Вибір між стробуванням підсвітки та адаптивною синхронізацією залежить від того, наскільки стабільно відеокарта тримає частоту кадрів у конкретній грі. Вставка чорного кадру найбільш доцільна в кіберспортивних дисциплінах, де система стабільно виходить на високий FPS і впирається у встановлену межу. У таких умовах розривів зображення немає, а на перший план виходить саме чіткість руху. Натомість для сюжетних ігор зі змінним навантаженням і нестабільною частотою кадрів практичнішим рішенням залишається адаптивна синхронізація без стробування.

Джерело: Galera News