11 вересня в Актовій залі головного корпусу Львівської політехніки відбулося урочисте вручення відзнаки «Золоте древо українства». Цього року лауреатами стали Данилишини — родина з української громади Аргентини, чия громадська діяльність на користь України триває вже кілька поколінь.

Ініціатором нагороди та організатором церемонії виступив Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК). Установа роками підтримує зв'язки з українськими громадами по всьому світу, розбудовуючи спільні освітні, культурні та інституційні проєкти.

Відзнакою МІОК відзначає родини діаспори, які впродовж поколінь підтримують українську ідентичність і зв'язок із Батьківщиною. Першими лауреатами 2025 року стали Винницькі. Символіка нагороди побудована на образі дерева: коріння втілює зв'язок з Україною, стовбур — родинну традицію, що триває крізь час, а гілки — її поширення по світу. Художнє оформлення створив відомий український дизайнер Юрій Крукевич, автор промоційного логотипа Львова та візуальних розробок для низки державних і культурних установ. Церемонію вів заступник директора МІОК Андрій Яців.

На подію прийшли представники Львівської політехніки та МІОК, духовенство, активісти українських громадських організацій, науковці, студенти, а також партнери інституту. Родину лауреатів представляв Юрій Данилишин — голова Управи Українського культурного товариства «Просвіта» в Аргентині та віцепрезидент Світового Конґресу Українців. Його брат Роман Данилишин, директор Школи при УКТ «Просвіта» в Аргентині, приєднався до заходу в режимі онлайн.

Розпочалася церемонія молитвою: благословення дали капелан Львівської політехніки отець Юрій Остапюк і настоятель Архикатедрального собору святого Юра, митрофорний протопресвітер Роман Кравчик. У виступах образ «Золотого древа українства» пов'язали з долею всього українського народу — коріння уособило історію, віру, мову й пам'ять предків, стовбур — саму Україну, а гілки — мільйони українців, розкиданих по світу.

Проректор Львівської політехніки Ігор Гельжинський відзначив внесок МІОК у збереження зв'язків між Україною та світовим українством, назвавши родину Данилишиних прикладом багаторічної праці задля збереження ідентичності за кордоном. Він також згадав співпрацю родини з Політехнікою та її активну підтримку України під час війни.

Історію Данилишиних показали у спеціально знятому фільмі. Її початок пов'язаний з Михайлом Данилишиним, який приїхав до Аргентини 1927 року та швидко долучився до українського громадського життя. Справу продовжили наступні покоління — зокрема Юрій та Роман Данилишини. У стрічці розповіли, як родина десятиліттями була причетна до діяльності Українського культурного товариства «Просвіта», української школи, збереження мови й історичної пам'яті та підтримки України.

У промові з нагоди вручення директорка МІОК Ірина Ключковська назвала родину Данилишиних живим доказом тяглості української пам'яті та відповідальності перед майбутніми поколіннями. Вона зауважила, що українська громада Аргентини мала особливість — десятиліттями зберігала себе без нових хвиль еміграції. Цю здатність вона порівняла з ксерофітом — рослиною, що виживає за нестачі вологи, — і саме через цей образ говорила про громаду, яка навчилася берегти власні сили та передавати українськість із покоління в покоління.

Є такі миті, коли час зупиняється, коли ми стоїмо не просто перед людьми, а перед живою історією. Перед тим, що не можна виміряти жодними нагородами, дипломами, жодними словами подяки, хоч би як щиро вони були висловлені. Сьогодні саме така мить […]. Михайла Данилишина вже немає з нами, але дерево росте. І сьогодні перед нами його сини — Юрій і Роман. Успішні, професійно реалізовані люди, які отримали у спадок не маєтки і не капітали, а щось незрівнянно більше — відповідальність за українське життя [...]. Є така рослина — ксерофіт, яка переживає посуху. Вона не чекає дощу, вона навчилася зберігати воду всередині себе, накопичувати її, берегти й витрачати лише те, що необхідно. Українська громада в Аргентині, «Просвіта» — це ксерофіт нашого народного духу [...]. Ви зберігаєте українську громаду не як музейний експонат, не як сентиментальну пам'ятку, а як живий організм, як дім, куди приходять діти і виходять звідти українцями.

Ірина Ключковська, директорка МІОК

У відповідь Юрій Данилишин говорив насамперед про родинну пам'ять і про Україну, яка залишалася частиною життя його сім'ї навіть за тисячі кілометрів. Він згадав батьків Михайла і Розалію, які виїхали до Аргентини в міжвоєнний період, проте зберегли рідну мову та відчуття належності до України. Саме їм і попереднім поколінням родини він присвятив нагороду.

За його словами, про Україну родина спершу дізнавалася з родинних розповідей, книжок, старих фотографій, а також через школу, церкву, молодіжні організації та «Просвіту». З часом це переросло у громадянську позицію: українці Аргентини виходили на акції протесту біля радянського посольства, розповідали про Голодомор і репресії, протистояли радянській пропаганді.

Цю нагороду я присвячую нашим батькам — Михайлові й Розалії, які завжди мріяли повернутися, але обставини змусили їх прожити зовсім інше життя — далеко від Батьківщини, далеко від тих, кого вони любили і за ким сумували щодня. Ми незліченну кількість разів виходили на протести біля радянського посольства, роздавали листівки, виступали проти радянської пропаганди, говорили про Голодомор, релігійні переслідування й політичні репресії. Ми завжди виступали проти всього, що намагалося розмити нашу національну ідентичність під приводом розмов про «братні народи».

Юрій Данилишин

З особливим хвилюванням Юрій Данилишин розповідав про свою першу подорож в Україну — країну, знайому з дитинства, хоча раніше він її ніколи не бачив на власні очі.

Це не був туризм і не була звичайна подорож. Це було повернення. Повернення додому, де ми нарешті відчули себе на своєму місці.

Юрій Данилишин

Юрій Данилишин зазначив, що в його родині ніколи не існувало питання, чи варто передавати дітям українську ідентичність. Батьки навчили нащадків пишатися своїм корінням і ставити Україну понад усе. Важливу роль у цьому відіграло організоване життя громади — церква, «СУМ», «Пласт», «Просвіта» та інші українські інституції.

Онлайн до присутніх звернулися також Роман та Володимир Данилишини. Роман Данилишин розповів про своє дитинство в українському середовищі Аргентини, де спершу опанував українську мову, а лише потім — іспанську. Він також говорив про те, як життя громади було переплетене з церквою, громадськими організаціями та постійним інтересом до подій в Україні. Згадуючи шлях країни до незалежності, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, він наголосив на важливості історичної пам'яті для збереження ідентичності.

Лише знаючи свою історію та своє походження, ми можемо обрати правильний шлях.

Роман Данилишин

Дистанційно привітав присутніх владика Даниїл Козлинський, правлячий архиєрей Буенос-Айреської єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. Він нагадав про перших українських емігрантів в Аргентині, які, опинившись далеко від дому, засновували церковні й освітні осередки та передавали наступним поколінням пам'ять про Україну. У цьому контексті він назвав Данилишиних продовжувачами цієї багаторічної традиції.

Окремою частиною програми стали відеозвернення від Надзвичайного і Повноважного Посла України в Аргентинській Республіці Юрія Клименка, Надзвичайного і Повноважного Посла Аргентинської Республіки в Україні Елени Летісії Мікусінскі, президента Світового Конґресу Українців Павла Ґрода та Почесного консула України в Монреалі, президента громадської організації «Україна-2050» Евгена Чолія.

У своїх виступах вони наголосили на багаторічній праці Данилишиних для української громади Аргентини, на збереженні зв'язку з Україною та підтримці держави. Павло Ґрод окремо подякував МІОК і його директорці Ірині Ключковській за багаторічну роботу зі світовим українством, а Евген Чолій відзначив внесок родини у діяльність товариства «Просвіта» та обстоювання українських інтересів.

Музичний супровід церемонії забезпечили колективи Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки під керівництвом Володимира Залуцького. Для гостей виступили Народна хорова капела студентів «Гаудеамус» під орудою головного диригента Романа Мачишина та струнний квартет Народного камерного оркестру «Поліфонія» під керівництвом головного диригента Романа Кресленка.

Джерело: Львівська політехніка